ne_znaiko: (Default)
Іноді трапляється випадок зустріти, побачити, почути таку людину, що навідь ніяковієшь, міркуючи, як про неї розповісти. Масштаб особистості вражає так, що сумніваєшься, чи маєш право писати про неї. Але справді великі люди поводяться дуже просто, уникаючи жодного натяку на пафос і визнання власної величі. Таким людям є що сказати, і вони прагнуть спілкування. Просто спостерігати за такою людиною - це навчання і велике задоволення.
Моноспектакль Анджея Северина Шекспір forever! і був такою неймовірною зустріччю.

1517380_760026354069672_63008318539606452_n

Анджей Северин - актор, режисер і директор Польського театру в Варшаві, працював в паризькому Комеді франсез, змімався в Анджея Вайди, Стівена Спілберга, Єжи Гофмана.
19774_214196710993_5478946_n

Під час вистави цей видатний актор насамперед прагнув показати, що " весь світ - театр" і немає межі між глядачами і акторами, вони в кожну мить можуть помінятися місцями. І яке завгодно місце може перетворитися на сцену. Дія в п"єсах Шекспіра відбувається в різноманітних місцях, але щоб їх побачити потрібна лише уява. Такий актор не потребує ані декорацій, окрім підлоги і стільця, ані костюмів, перетворюючи на них власний одяг. Незважаючи на такий мінімалізм Анджей Северин перетвоюється на багатьох персонажів Шекспіра. Це чоловіки і жінки, королі і жебраки, п"яниці і воїни.Це неймовірно смішні і неймовірно трагічні постаті. Кілька разів показує життя людини в кожному віці, від дитинства, молодості, зрілості до гибокої старості, після якої темрява.

10341872_10204862229462813_7218794399695349974_n

Вимагаючи діалогу з глядачем, Анджей Северин ставить декілька запитань. Питання від Шекспіра, яке актор ставить сучасним українцям: чи правда, що лише молодість може бути справді відважною, бо разом із віком приходить боягузтво? Ще багато питань і тем показують, наскільки сучасними можуть бути твори вічного Шекспіра. Але це справжне диво - виконання одним актором багатьох ролей багатьох його творів.

10448242_10204862229342810_2393240950325621359_n

Цей чудовий спектакль є актом підтримки України в скадні для неї часи. Це подарукок, який видатний митець вирішив зробити українцям, аби довести немарність зусиль боротьби і немарність жертв, яких вона вимагає.
На останок він прочитав Заповіт Шевченка польської мовою. В його виконанні ці знайомі з дитинства слова несподівано доводять до сліз.

Якщо такі люди відчувають потребу допомогти українському народові, сказати слова підтримки, для чого їдуть в далекий холодний Харків, чи маємо ми право зрадити надію, знову прогавити шанс на визволення? Адже після спілкування з такою людиною, відчуваєш, що надія є.
Метки: Интересный человек, Польща, спектакли
ne_znaiko: (Default)
Під час перебування в Польщі неодноразово доводилось відповідати на запитання її мешканців по Україну. Всіх цікавлять події в нашій країні, війна Росії з Україною. Вони з самого початку бачили це саме так. Тема сепаратизму для них зовсім не зрозуміла. Старше покоління більш обізнане на радянському минулому, вони порівнюють нашу боротьбу зі своєю, але все одно їм важко повірити, що є люди, які хотять перетворити Україну на частку Росії. Просто не розуміють, як можна жити в країні і не бути патріотом.
Серед багатьох запитань повторювалося різними людьми ще одне - чому ми не розмовляємо українською. Доводилося докладно переповідати історію сходу України, розповідати про русифікацію. Пояснювати, що українська зберіглася лише в селах. Що наші батьки, якщо вони йшли до школи в 50 - 60 роках, ще могли потрапити до української школи, але потім школа стала російскою, а за нею все, вищі, робота і побут. Всі ці розмови примушують повернутись в минуле, по-іншому оцінити, як воно було, і чому саме так.
У поляків не було такого історичного досвіту, коли декілька поколінь не мали можливості знати минуле своєї країни. Коли я думаю про це, потрапляю в піонерське дитинство і бачу маленький жовто-блакитний значок на піджаку двоюрідного брата. Це кольори команди Металіст, а він - її фанат. Але насправді це прапор України, яка існувала до радянських часів. Брат розповідає мені про це і навідь заспівує:" Жовтий і блакитний - наші кольори..." Все це я вперше чую і не пригадую з історії, щоб до радянськіх часів тут існувала держава, яка б мала власний прапор, а значить і власне... все інше? Дуже дивно. Для дорослих це також була таємниця. Пригадую, що брат умовив свою маму пошити величезний прапор, який на стадіоні відібрала міліція. Дорослі не розуміли, чому. Це був просто прапор футбольної команди.
Не знаю як це сталось, що фанати Металісту були осередком українознавства, але розумію, що не випадково саме вони пустили в світ пісню, яка стала народним хітом.
Дивно, але тільки після спілкування з мешканцями інших країн усвідомлюєш, що люди, які не мають поняття патріотизму - справжні дикуни. А коли згадуєш про ті маленькі крихти знання, з яких відроджується пам"ять, відчуваєш, що надія у нас є. Хоча і не у всіх.
Метки: Українці, Харків
ne_znaiko: (Default)
На одном проекте работал у нас Паша. Специалист хороший, в общении приятный, спокойный, вежливый. Только оставался невыясненным вопрос его ориентации. По каковому поводу происходили дискуссии.
- Ну посмотрите, какой он манерный.
- Да, как начинает рассказывать - ручки сложит, глазки под лоб запустит...
- Вообще-то у него есть дети.
- Я вас умоляю. Ну кому когда мешали жены, дети?
- Да какая разница, что вы так волнуетесь?
- Мне без разницы, я их люблю, обожаю, с ними работать одно удовольствие, никаких нервов, никаких проблем. Интересно просто.
- Да какой он там манерный, задумчивый просто, ничего такого.
- А походку вы его видели?
Вдруг как в сказке скрипнула дверь - и на пороге сам герой домыслов. С видом несчастным и измученным опустился на стул и поведал: буквально только что он вырвался из лап стоматолога.
- Я так давно к ним не попадал. Я же не знал , что у них эти кресла пыточные и лампа в глаза, комитет глубкого бурения во всех смыслах, блин...
Вдруг на полуслове Пашу прерывает самый веселый и взбалмошный:
- Ой, извини, ты отдохни, а я анекдот расскажу, а то забуду. Приходит дама к гинекологу, ложится в кресло...
И дальше дурацкая пошлятина про поиски и находки внутри дамы, и не смешно. Кто усмехается, кто фыркает, а Паша без паузы заунывным голосом продолжает свой сказ:
- Так вот, ложусь я в кресло...
Тут смешно становится всем, включая самого мученника, хотя после пыток смеяться ему больно и неудобно. Взбалмошный вытирает слёзы и резюмирует:
- Можешь не продолжать. Главное, ты рассекретился.
Опять смех и никакого сочувствия, что за люди.
ne_znaiko: (Default)
Знов приходили оті егоісти (себто ієговісти, як зве їх баба) . Про бога поговорити. Та я сама вже скоро з ним розмовлятиму. Відправила. І отакі молоді, де час знаходять? Учити мене хотять, хе-хе.
ne_znaiko: (Default)
P8220440

У всіх містах Польщі, які ми відвідали є інфоцентри. Їх легко знайти. Там можна безкоштовно взяти мапу міста і брошюри про цікаві для туристів місця. В інфоцентрі Берліна немає нічого безкоштовного. Мапа коштує 1 евро.
Ні на вокзалі, ні на головних вулицях, вщент заповнених туристами, немає написів ні на яких мовах, окрім німецької.
Масштаби міста вражають. Здається, що будівлі всім своїм видом підкреслюють мізерність і нікчемність людини перед величчю історії. Вражає натовп і кількість росіян в цьму натовпі. На кожному кроці чути російську мову. Відвідувачам вуличних кав"ярень зовсім не заважають купи сміття просто в них під ногами. Але на величезних, як і все в Берліні, газонах сміття немає.
ne_znaiko: (Default)
Один из тех дней, когда нужно всё успеть, но не получается. Слава богу, на хозяйстве мама, можно хоть об этом не волноваться. По дороге домой все еще говорю по телефону и пытаюсь что-то запомнить. Надо бы записать, когда приду. Прихожу, дверь не открывается, что-то с замком, такое бывает иногда. Пока мама идет к двери и пытается ее открыть, под дверью (изнутри) наш пёс жаждет встречи со мной, визжит и стонет от нетерпения. Наконец дверь открывается, собачьи объятия и восторженный голос мамы:
- Если бы ты слышала, как он пел!
С удивлением смотрю на маму, завывал конечно громко, можно сказать, и пел, но так впечатлил этим?..
- Да слышно было через дверь...
- О! А если бы видела, как он танцевал!
К удивлению добавляется испуг. Пес конечно скачет и извивается как ненормальный, но называть это танцем? Да еще так восторгаться?
- И как же, интересно, он танцевал?
- Пойдем быстрее, сейчас повторит!
Окончательно впадаю в ступор. Собачьи песни и пляски - это радость встречи с любимым человеком, как может животное это повторить? И главное, зачем?
- Как это, повторит?
- Ну повтор сейчас будет, идем, посмотришь.
Оказывается, мой приход застал маму во время просмотра шоу талантов и как раз на выступлении ее фаворита, вполне человеческого танцора и певца.

Сейчас это время вспоминается в грустной улыбкой. Вечера тратились на талант-шоу, развлекательные программы, и вообще на развлечения. Это было раньше. В мирное время. Теперь жизнь превратилась в реалити-шоу, и в речь вернулись выражения из далекого уже прошлого. Кажется невероятным, но мы так и говорим: до войны, поднимаем тосты за мир, всё время читаем новости военных действий. Однако то мирное, довоенное время не было беззаботным. Было осознание, что зарплаты, пенсии и телешоу - это те самые хлеб и зрелища, которые должны успокаивать рабов. Чуть больше, чем ничего.

Башня

Jul. 15th, 2014 01:35 pm
ne_znaiko: (Default)
0

Мечта детства - жить в этой башне. Смотреть на улицу из этого окна.

Здесь рассказывают об этом доме: http://kharkovchanin.kh.ua/?p=3727
ne_znaiko: (Default)
  Аврал на работе - довольно редкое явление. Но бывает. Если совсем ничего не успеть, на подмогу по хозяйству приглашается мама. Хозяйство: ребенок мой, ребенок - я (при виде мамы в мозгу отключаются все настройки по готовке и уборке), #баба Катя, кошки, собаки. Домашних дел много. Ну раз мама на дежурстве, можно не волноваться. Пока, мам, если  что звони.
  В этот раз была настоящая запара. На столе куча документов и со всеми нужно разобраться срочно. Где-то ошибка, из-за которой всё идет не так, нужно найти ее срочно. Вокруг стола пять человек с разными вопросами и всем надо ответить немедленно. Кроме этих пятерых, которые стоят стеной, есть еще другие люди, они заходят и выходят, им тоже что-то нужно и тоже, видимо, прямо сейчас. И тут звонок.
  - Ты занята?
- Да. Ну говори.
- Сильно?
- Да. Ну говори быстро.
- Ну...это...
- Что?
- Ой, ну я ...
- Ну что?!
- Я не знаю, что  делать.
- Мама, что случилось?!
- Собаки не хотят есть кашу.
-...
- Ну пока.

 Когда я об этом рассказываю папе, он только ухмыляется, а она хохочет и кричит: Такого не было! Ты всё выдумываешь!


 
ne_znaiko: (рыбка)
Виставка документів, яку організувала спільнота http://maidanua.org/
Тільки документи.

P7110205

дивитися далі )
ne_znaiko: (Default)
  9 июля состоялся творческий вечер Ады Роговцевой В Харькове. Скорее это был моноспектакль народной артистки Украины. Ада не скрывает своего возраста, 77 летняя актриса  полна жизни и энегргии. Спекталь о себе, о своей жизни играет на одном дыхании, играет кусочки своих театральных ролей, добавляя подробности о времени их создания, о своих партнерах, гастролях, съемках. Играет свои жизненные роли дочери, жены, молодой мамы и взрослой мамы взрослых детей...жены, похоронившей мужа и матери, похоронившей сына. В этом живом рассказе всё смешано как и в настоящей живой жизни. Редкий человек умеет рассказать о разных жизненных и творческих  моментах (приятных и смешных, грустных и  тяжелых)  ни на секунду не теряя ощущения радости жизни. И щедро делясь со всеми этим чувством.
  Прекрасная Ада в черном очень простом, но непростом сарафане,  не замечающая телефонных трелей в зале, не сбиваясь и не теряя нити, возвращается к началу рассказа после длинных  отступлений, словно рисует узор своей жизни.

imgpreview

Read more... )
ne_znaiko: (рыбка)
   Как люди, далекие от церкви представляют себе священников? Унылые страстотерпцы, фанатики, строгие судьи. В лучшем случае, печально и осуждающе взирающие на нас, грешных. А  может священник быть современным, смелым и открытым молодым человеком? Католический может. Кстати, в католической церкви никакого дресскода нет, платок на голову повязывать не нужно, одежда может быть любая, и  такая демократичность располагает с порога.
   Отец Станислав - настоятель прихода римско-католической церкви в Харькове. Он родом из Запорожья, ему 30 лет. Разговор начинается с шуток : - Молодо выгляжу? Это потому, что я не женат. А если серьезно, нет, католические священники не могут жениться. Этот выбор делаешь перед рукоположением.
  В 16 лет решил стать священником. Пришел, посмотрел и захотел. Учился в семинарии в Польше 6 лет. Польша хорошая страна на пороге западного мира. Хотя поляки - славяне, у них больше порядка. В отличие от украинцев, все они патриоты, это с молоком матери и без вопросов. Были некоторые моменты конфронтации, хотя и в шуточной форме... В Польше по-настоящему осознал себя украинцем.

DSCN7778

слушать отца Станислава дальше )
ne_znaiko: (Default)
 Одне із свят,  які поєднують язичеські прадавні віровання (літній сонцеворот, набуття найбільшої сили Сонцем, єднання неба і землі, вогня і води, чоловічої і жіночої енегрій) і християнська традиція ( Різдво Іоана Хрестителя).
В селі біля ставка справжне гуляння: співають, танцюють, плетуть вінки. Щоправда про християнську складову ніхто не згадує)


P7060226

P7060231
дивитись далі )
ne_znaiko: (Default)
  Общаясь с беженцами, нельзя не видеть общий уровень культуры этих людей. К сожалению, он совсем не высокий. Работники лагеря стараются говорить об этом как можно более мягко, в выражениях типа "люди разные", "всякое бывает". Но это возможно, одна из причин неоднозначного отношения к ним. Многие харьковчане откровенно говорят: кому мы помогаем? пусть едут в Россию.
 А вот что по этому поводу думает Елена Анатольевна, куратор этго лагеря: " Мы не имеем права их осуждать. Мы должны быть снисходительны с людям, которые вырваны из своей жизни. Они запутались, они обозлены на всех. Их сознание - просто кровоточащая рана. И лечить их надо только добром. Как трудных детей. Только добром."
ne_znaiko: (Default)
  Новий бабин улюбленець - Олег Ляшко. Прозває його Пляшко ( нехай не ображаеться шановний пан депутат). Вражена його сміливістю, зазначає: чого ж другі депутати не йдуть на війну? Голосно сміється, слухаючи його гучні промови. Жалкує: треба було за Пляшка голосувати, цей би точно навів порядок кругом.
ne_znaiko: (Default)
  Волонтеры в Харькове собирают деньги, покупают продукты, вещи первой необходимости и отвозят в лагерь для переселенцев из Донбасса. Лагерь Ласточка в Богодуховском районе уже известен по сюжету Нового канала:http://censor.net.ua/video_news/290751/storonniki_dnr_otsijivayutsya_v_ukrainskih_lageryah_dlya_bejentsev_mnogie_mujchiny_ostalis_tam_my_ih
 Этот сюжет вызвал такую бурю эмоций у харьковчан, что Сергей, организатор волонтерской помощи, был вынужден удалить тему с харьковского форума. Но решил ехать именно туда, потому что там много детей. И для того, чтобы все увидеть и услышать самому.
Read more... )
ne_znaiko: (Default)
  - Привет. Как вы? Я звоню, чтобы узнать, правда, что есть в Украине такие люди, которые считают, что не надо было свергать Януковича? Правда, что они обвиняют во всех бедах новое правительство?
  - Правда. И этих людей очень много. Противники ЕС, противники Майдана. Не нужо далеко ходить, наша с тобой общая подруга сказала: "Ты думаешь, будет лучше? Как-то страшно в Европу". И после этих слов я наконец понимаю, чего они боятся. Это страх зека перед свободой. Тюрьма - это стабильность крыши над головой и гарантия ежедневного пайка, а свобода - это неизвестность... И боится не кто-то неизвестный, а человек, который близко общается с тобой и знает, как ты живёшь в Европе, как работаешь, как отдыхаешь, получает подарки от тебя, ценит вещи, которые ты привозишь, понимает разницу в наших уровнях жизни... Алё, ты меня слышишь?
  - Да. Я качаю головой.

Profile

ne_znaiko: (Default)
ne_znaiko

December 2014

S M T W T F S
 123456
78910111213
141516 17181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 18th, 2017 12:41 pm
Powered by Dreamwidth Studios